"Історія української мови"

Курс «Історія української мови» вивчається протягом 5, 6, 7 і 8 входить до нормативної частини циклу професійно-практичної підготовки навчального плану напряму 6.020303 (0305) «Філологія» спеціальності 6.030500 «Українська мова і література».
Вивчення навчальної дисципліни «Історія української мови» в процесі підготовки бакалаврів філології (українська мова і література) ґрунтується на знаннях, набутих студентами при вивченні дисциплін «Вступ до мовознавства» і «Сучасна українська літературна мова». Послідовність розділів навчальної дисципліни «Історія української мови» підпорядкована принципу доступності і зумовлена такою організацією вивчення системи і структури мови, що передбачає рух від підсистем, утворюваних простішими одиницями, до підсистем, утворюваних складнішими одиницями. Актуальність вивчення курсу «Історія української мови» для фахівців з української мови зумовлена тим, що всі види їхньої професійної діяльності як викладацького, так і дослідницького змісту передбачають наукове розуміння процесів становлення фонетико-фонологічної і граматичної будови української мови, а також її еволюції від найдавнішого періоду до нашого часу. Засвоєння дисципліни «Історія української мови» дозволить студентам набути знань про походження, становлення, основні тенденції історичного розвитку української мови; простежити зміни в фонетико-фонологічній і граматичній будові української мови від найдавнішого періоду мовного існування й до нашого часу.
Метою вивчення навчальної дисципліни «Історія української мови» є набуття знань про те, як на основі діалектів давньоіндоєвропейської мови формується спочатку спільнослов’янська фонетико-фонологічна і граматична системи, а згодом на цьому ґрунті відбувається становлення і розвиток фонетико-фонологічної і граматичної системи української мови; набуття навичок аналізу фактів і явищ в історії української мови; підготовка до розв’язання лінгводидактичних і дослідницьких завдань.
Студенти повинні знати:

коли, за яких умов виникла українська мова і які процеси і явища зумовили її нинішній самобутній характер;
про характер, основні напрямки становлення фонологічної системи праслов’янської мови;
систему вокалізму і консонантизму праслов’янської мови;
закони організації складу в праслов’янський період;
умови та результати І, ІІ, ІІІ палаталізації задньоязикових;
випадки пом’якшення приголосних у сполуках з [j];
фонетичні процеси пов’язані з дією закону відкритого складу та принципом складового сингармонізму;
причини появи та зникнення носових;
долю давніх сполук *ор, *ол, *ер, *ел у різних позиціях;
складові історичної граматики;
систему частин мови давньоукраїнського періоду;
історію граматичних категорій роду, числа і відмінка;
типи іменних основ;
причини та шляхи руйнування давньої іменникової словозміни; механізм витворення сучасних іменникових парадигм;
морфологічні та синтаксичні характеристики особових та всіх типів неособових займенників давньоукраїнської мови;
становлення сучасної парадигми неособових займенників;
загальну характеристику прикметників давньоукраїнської мови;
особливості іменних прикметників;
джерела формування займенникових прикметників;
шляхи формування і морфологічні особливості числівника як окремої частини мови;
історію кількісних, порядкових, збірних, дробових числівників;
становлення парадигми різних груп числівників;
систему дієслівних форм давньоукраїнської мови у порівнянні з сучасною українською літературною мовою;
історію форм минулого, майбутнього, теперішнього часу дієслова;
процес становлення умовного способу в сучасній українській літературній мові на базі давньоукраїнської форми;
історію та витворення сучасних форм наказового способу;
походження та подальшу долю інфінітива і супіна;
історію активних і пасивних дієприкметників;
витворення дієприслівника та форм на -но, -то.
становлення первинних і вторинних прислівників;
характеристику системи службових частин мови;
причини і тенденції змін на синтаксичному мовному рівні;
хронологічні рамки появи чи зникнення певних синтаксичних явищ;
загальні процеси розвитку, вдосконалення, збагачення української літературної мови та вироблення її стилів, фонетичних, граматичних, лексичних та правописних норм протягом усього її історичного існування.

Студенти повинні вміти:

в загальному характеризувати голосні і приголосні звуки праслов’янської мови;
ділити давньоукраїнські слова на склади;
робити графемно-фонетичний аналіз слів за поданим зразком;
визначати наслідки палаталізації;
розрізняти чергування приголосних та пояснювати їх;
віднаходити і пояснювати чергування, пов’язані з дією закону відкритого складу;
пояснювати виникнення повноголосся;
визначати давні типи відмінювання та відмінювати давньоукраїнські іменники;
визначати іменники, які змінили родову приналежність;
знаходити залишки двоїни в сучасній українській літературній мові;
пояснювати виникнення будь-якого закінчення іменників усіх чотирьох відмін сучасної української літературної мови;
визначати розряди займенників, пояснювати джерела становлення предметно-особових займенників, суплетивізм форм;
робити повний морфологічний аналіз займенників;
виявляти прикметники в пам’ятках української мови; розрізняти їхні повні й короткі форми;
утворювати на базі коротких повні стягнені й нестягнені форми прикметників;
утворювати ступені порівняння якісних прикметників;
відтворювати шлях утворення будь-якого складного чи складеного числівника (з урахуванням фонетичних змін);
відмінювати і робити повний морфологічний аналіз староукраїнських числівників;
на базі основ теперішнього часу та інфінітива визначати класи дієслів;
утворювати особові форми теперішнього, минулого і майбутнього часів дійсного способу;
визначати граматичне значення часу дієслів у текстах;
робити морфологічний аналіз давньоукраїнських дієслівних форм;
від поданих дієслів утворювати і змінювати за способами давньоукраїнські форми умовного і наказового способів; пояснювати зміни, що їх зазнали ці форми в процесі історичного розвитку;
виявляти в пам’ятках української мови інфінітив і супін;
характеризувати дієприкметник;
визначати базові форми для дієприслівника і форм на -но, -то;
визначати в давніх текстах прислівники, встановлювати їх походження і мотивацію, здійснювати морфологічний аналіз;
визначати службові частини мови і вигуки в давніх текстах, робити їх морфологічний аналіз;
виявляти причини і тенденції змін на синтаксичному мовному рівні;
пояснювати загальні процеси розвитку, вдосконалення, збагачення української літературної мови та вироблення її стилів, фонетичних, граматичних, лексичних та правописних норм протягом усього її історичного існування.

Змістова структура навчальної дисципліни «Історія української мови» складається з тем, присвячених вивченню розвитку основних фонетико-фонологічних і граматичних процесів.
Критеріями оцінювання знань і вмінь студентів є підготовленість до практичних занять, виконання контрольних робіт, засвоєння мінімуму лінгвістичної термінології, виконання завдань для самостійної роботи.
Вивчення навчальної дисципліни «Історія української мови» здійснюється протягом 5, 6, 7 і 8 триместрів і має такі форми контролю: залік у 5 триместрі, залік у 7 триместрі, іспит у 8 триместрі.
Питання для підсумкового контрою у 5 триместрі

Поняття про історію української мови як науку, її зв’язки з іншими науковими дисциплінами.
Основні джерела історичного вивчення української мови.
Сучасні та традиційні погляди на виникнення української мови, її періодизацію.
Історична фонетика і фонологія як частини історії мови.
Фонологічна система праслов’янської мови (її характер, основні напрямки становлення).
Закони організації складу в праслов’янський і протоукраїнський період та фонетичні процеси, пов’язані з ними.
Палаталізації задньоязикових та їх наслідки у сучасних східнослов’янських мовах: перше перехідне пом’якшення г, к, х; його умови і результати;
Палаталізації задньоязикових та їх наслідки у сучасних східнослов’янських мовах: причини, наслідки, хронологія другого перехідного пом’якшення.
Палаталізації задньоязикових та їх наслідки у сучасних східнослов’янських мовах: питання про третю палаталізацію задньоязикових.
Пом’якшення приголосних у сполуках з наступним [j]: звукосполучення [gj], [kj], [xj];
Пом’якшення приголосних у сполуках з наступним [j]: звукосполучення [zj], [sj].
Пом’якшення приголосних у сполуках з наступним [j]: звукосполучення [rj], [lj], [nj].
Пом’якшення приголосних у сполуках з наступним [j]: звукосполучення [dj], [tj].
Пом’якшення приголосних у сполуках з наступним [j]: звукосполучення [zgj], [ski], [zdj], [stj].
Пом’якшення приголосних у сполуках з наступним [j]: сполучення губних з [j].
Історія носових голосних [ę], [ọ].
Доля давніх сполук *ор, *ол на початку слова та *ор, *ол, *ер, *ел між приголосними.
Зміни [gv], [kv], [xv] перед ѣ.
Зміна [je] в [о] на початку слова.
Історія української фонеми /г/.
Фонетико-фонологічна система протоукраїнського періоду.
Історія зредукованих Ъ та Ь (виникнення, специфіка, причини і хронологія їх занепаду).
Рефлекси Ъ, Ь у сполуках із сонорними [р], [л | та [j].
Наслідки занепаду зредукованих у системі голосних
Наслідки занепаду зредукованих у системі приголосних.
Зміни [е]→[о] після шиплячих та [j], перед твердими приголосними після [л].
Зміни гы, кы, хы→ги, ки, хи.
Доля дифтонга ѣ [іе] у східнослов’янських мовах.
Перехід [о], [е]→[і].
Процеси ствердіння та пом’якшення приголосних в українській мові. Зміна [л] на [z].
Історія протези в українській мові.

Питання для підсумкового контрою у 7 триместрі

Спільнослов’янська лексика в сучасній українській мові.
Антський шар лексики. Його прослідки в українській та інших слов’янських мовах.
Власне українська лексика в сучасній українській мові.
Критерії визначення власне української лексики.
Стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові.
Спільнослов’янські, спільно-східнослов’янські і власне українські фразеологізми.
Історична граматика, її складові.
Предмет і завдання історичної морфології української мови. Загальна характеристика морфологічної будови давньоукраїнської мови; система частин мови в ній.
Історія граматичної категорії роду іменника; вагання в граматичному роді.
Історія граматичної категорії числа іменника, занепад двоїни та її залишки в українській мові.
Історія граматичної категорії відмінка, типи іменних, основ; відмінювання іменників на -a-, -ja-; -ŏ-, -jŏ-, -m-, -o-, -l- та на приголосний.
Історія лексико-граматичної категорії істот-неістот.
Причини та шляхи поступового руйнування традиційної іменникової словозміни в давньоукраїнській мові (перегрупування відмінювання за родовою належністю; взаємодія відмінювання іменників різних основ та ін.).
Джерела формування сучасних іменникових парадигм української мови.
І відміна: шляхи формування; особливості внутрішньо-парадигматичного поділу: виникнення сучасної парадигми.
II відміна: джерела її утворення; характеристика сучасної парадигми через історію становлення.
IІІ відміна: її виникнення та історія розвитку парадигми.
IV відміна: шляхи становлення; відображення давнього поділу за типами основ у сучасній словозміні іменників IV відміни.
Розрізнення особових та неособових займенників у давньоукраїнській мові, їх морфологічні та синтаксичні характеристики.
Джерела становлення предметно-особового займенника та історія його форм.
Особливості відмінювання особових та зворотного займенника.
Становлення сучасної парадигми неособових займенників.
Загальна характеристика прикметника в давньоукраїнській мові (різновиди прикметників: іменні, займенникові; характер їх граматичних категорій).
Іменні прикметники як первинний морфологічний розряд; їх доля в українській мові.
Джерела формування займенникових прикметників і шляхи їх морфологічного становлення.
Форми членних прикметників. Особливості відмінювання.
Історія ступенів порівняння якісних, прикметників.
Числівникові слова в спільнослов’янській і в давньоукраїнській мовах. Шляхи формування числівника як окремої частини мови.
Історія кількісних числівників української мови: числівники 1, 2, 3, 4; особливості відмінювання.
Історія кількісних числівників української мови: числівники від 5 до 10; становлення їх парадигми.
Історія кількісних числівників української мови: назви чисел другого десятка; історія відмінкових форм.
Історія кількісних числівників української мови: назви десятків, сотень; специфіка відмінювання.
Історія порядкових, збірних, дробових числівників української мови.
Система дієслівних форм давньоукраїнського періоду в порівнянні з сучасною українською мовою, їх граматичні характеристики.
Поняття дієслівної основи. Дієслівні основи інфінітива та теперішнього часу як твірні для дієслівних форм. Класи дієслів.
Історія особових дієслівних форм дійсного способу: особливості форм теперішнього часу тематичних та атематичних дієслів у різні історичні періоди формування української мови.
Історія форм минулого часу дієслова. Причини та шляхи реформування праслов’янської системи вираження минулості.
Становлення системи дієслівних форм майбутнього часу в українській мові.
Становлення сучасного українського у умовного способу дієслова: морфологічні засоби вираження умовності в давньоукраїнській мові.
Причини руйнації особових форм умовного способу і утворення родових форм. Форми умовного способу в літературній і діалектній українській мові.
Історія форм наказового способу: особові форми наказовою способу в давньо- та староукраїнський мовні періоди.
Витворення сучасних форм наказового способу.
Особливий статус іменних дієслівних форм в системі давньоукраїнського дієслова.
Інфінітив у різні періоди розвитку української мови.
Історична доля супіна в українській мові.
Розвиток дієприкметника як особливої дієслівної форми: історія активних дієприкметників.
Розвиток дієприкметника як особливої дієслівної форми: історія пасивних дієприкметників.
Виокремлення дієприслівника та незмінних форм на -НО, -ТО в українській мові.
Загальний огляд прислівника як окремого лексико-граматичного класу слів в історії його формування (значення, морфологічні ознаки, джерела формування).
Поняття про первинні та вторинні прислівники, історія їх становлення.
Морфологічні групи прислівників за їх частиномовною мотивацією в різні історичні періоди розвитку української мови: відзайменникові; відіменні (відіменникові, відприкметникові, відчислівникові); віддієслівні.
Становлення службових частин мови у протоукраїнських говорах; їх лексичні та граматичні характеристики.
Історія становлення: прийменника; сполучника, частки.
Місце вигука в системі частин мови. Основні шляхи становлення сучасної системи вигукових слів.
Предмет і завдання історичного синтаксису. Взаємообумовленість історичних змін на різних рівнях мовної системи.
Типи простих речень в різні періоди розвитку української мови: двоскладні та односкладні речення; типи речень за метою висловлювань; ускладнюючі компоненти в структурі простого речення.
Засоби вираження: головних; другорядних членів речення в давньо- і староукраїнський період.
Конструкції з подвійними відмінками в системі членів речення.

Питання для підсумкового контрою у 8 триместрі

Предмет, завдання і значення курсу історії української літературної мови. Зв’язок його з іншими науковими дисциплінами, зокрема з історичною граматикою.
Українська мова в колі слов’янських. Українська літературна мова як одна з найдавніших форм культури українського народу.
Поняття про норми української літературної мови. Їх формування на різних етапах історії української літературної мови.
Риси, властивості українській мові.
Періодизація історії української літературної мови.
Учені ХІХ-ХХ ст. про походження української мови.
Найголовніші наукові праці для вивчення історії української літературної мови.
Традиційні та нові концепції щодо основи літературно-писемної мови Київської Русі.
Питання про початок писемності у слов’ян.
Сфера поширення старослов’янської мови в Давній Русі.
Мова ділових пам’яток Київської Русі.
Мовно-стильові особливості світських оригінальних пам’яток Київської Русі.
Доля населення України під владою Литви та Польщі. Літературна «руська» мова в Литовській державі.
Мова українських грамот ХІV-XVI століть.
Сфери вживання слов’яно-руської мови. Спроби перекладу церковних книг «простою мовою» /Пересопницьке євангеліє/.
Другий південнослов’янський вплив.
Нове піднесення української книжності та літературної мови в Україні періоду XVI – першої половини XVII століть. Жанрова пам’яток різноманітність цього періоду.
Поява, розвиток і поширення друкарства. Діяльність І.Федорова.
Мовно-стильові особливості полемічної літератури. Мова і стиль І.Вишенського.
Києво-Могилянська академія – найважливіший осередок освіти, давньої української мови та літератури.
Сфери вживання української народно-розмовної мови кінця XVI-XVII ст. Мовні засоби дум, історичних пісень, інтермедій до шкільних драм.
Мовні особливості ділової мови та історико-мемуарної прози XVIII ст.
Перші грамтичні праці XVI-XVII ст. /граматики М.Старицького, І.Ужевича/. Спроби лексикографічної нормалізації української мови в XVI-XVII ст.
Мовні засоби барокової поезії. Творчість І.Величковського.
Специфічні умови й суперечливий характер розвитку літературної мови у другій половині XVIII ст.
Суспільно-історичні умови, соціально-культурні й освітні справи в Україні кінця XVII ст. – першої половини XVIII ст.
Відображення теорії «трьох штилів» М.В.Ломоносова в творчості І.Некрашевича, Г.Сковороди.
Два типи давньої української літературної мови в XIV – першій половині XVIII ст. (слов’яно-руська і книжна).
Стилістична строкатість української літературної мови в XVII-XVIII ст. Мова релігійно-моралізаторської літератури.
Формування національної літературної мови, побудованої на живомовній загальнонародній основі ХІХ ст.
Народномовна основа творів І.П.Котляревського.
Визначення бурлеску та приклади його мовних засобів.
Розвиток української літературної мови від Котляревського до Шевченка. Спроби створення «серйозного» стилю.
Спроби створення єдиного правопису в ХІХ ст.
Перші спроби української публіцистики.
Мовні засоби поетів-романтиків кінця XVIII - початку XIX ст.
Розвиток філологічної думки у ХІХ ст. ( «Граматика малоросійського наречия» О.Павловського).
Особливості розвитку літературної мови в ХІХ ст. в Західній Україні.
Основні лексикографічні праці ХІХ – поч. ХХ ст.
Стилістичне багатство мови Т.Г.Шевченка.
Чому саме Т.Г.Шевченка вважають основоположником нової української літературної мови?
Роль М.Коцюбинського, Л.Українки, І.Франка в розвитку української літературної мови.
Історичні умови розвитку української літературної мови кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
Найважливіші граматики ХІХ ст.
Відображення розвитку української літературної мови в художній літературі кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
Спроби нормалізації української літературної мови у 20-30-х роках.
Стан україністики під час Великої Вітчизняної війни та наступного періоду (40-50 рр. та 60-70 рр.).
Типологія словників. Історія створення перекладних і тлумачних словників (XVI-XX ст.).
Здобутки сучасної лексикографії.
Граматична і правописна нормалізація української літературної мови ХХ ст.
Функціонування Закону про мову в галузі освіти, офіційно-ділового стилю.
Епохальні зміни в розвитку літературної мови за період здійснення державної самостійності України.
Мовні контакти між української літературною мовою та літературними мовами інших народів у різні періоди.